Я проросту сивиною
Крізь сотні твоїх відталин.
Ти будеш іншого крою,
Рватимеш шкіру запалень.
Ти будеш заздрити мишам.
Приречений відчувати,
Вагомість свою облиш їм.
Ми будемо легше вати.
Десь ростом трави шепотіти
Чи слухати скрегіт каміння...
Та спершу здери реп’яхи ти
Із власної сірої тіні.
12.03.05 р.