За вікном розцвіли хризантеми,
Аромат їх так душу п"янить...
Та немає життя без дилеми:
Все минає. Пройде і та мить,
Коли ніжно я осінь вдихаю,
До грудей пригортаю квітки,
Коли вірю, надіюсь, кохаю...
Як же щастя на світі знайти?
Хризантеми зірвуть для коханих,
А людину зламає життя,
Заблукає в дорогах незнаних
Той, хто завжди кудись поспіша.
І букет хризантем на віконці
Теж засохне, не буде й сліда,
Бо під дуже розпеченим сонцем
І людина, і птаза згора,
Губить крила...усе, у що вірить,
Бо поразка тебе обпіка,
А на пустці ніщо не посіять,
І що з того, що досі жива?
Квіти в"януть, людина старіє,
А колись вони були в цвіту...
Та тебе вже ця думка не гріє,
Коли втратила весну свою.
Найдорожчеє - юнії літа-
Загубила в безодні життя.
Не знайдеш у тунелі ти світла,
Коли щастя і долі нема.
Хто щасливіший:люди чи квіти?
Хто будує нам шлях в майбуття?
У людини народяться діти,
Кому ж квіти дарують життя?
Вони тішать своєю красою,
Їх дарують у будні, свята
Для коханих, для рідних з любов"ю...
...Їх людина ножем підріза...
А от квіти ніколи не кривдять,
В тім щасливі рослини і є,
Лиш в житті тій людині не схибить,
В кому думка про друга живе.
Хай на світі не буде проблеми,
Добрі люди хай вічно живуть,
Бо боюсь, що мої хризантеми
Більш ніколи вже не зацвітуть.
ID:
232756
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.01.2011 23:04:40
© дата внесення змiн: 03.01.2011 23:04:40
автор: Христина Захарко
Вкажіть причину вашої скарги
|
