Не твоїми устами розпечене страчене лоно,
понад світ моїх снів вже не зрониться мрією сніг.
А у тебе в руках виноградні лозини і грона,
що кидаєш мені без усяких пояснень до ніг.
Чути подих легкий на оголених плечах й зап'ястях.
Засолодкі слова, - зупинись!. Зупинись, помовчи...
І немає умов існування глибинного щастя,
як для відліку днів і ночей не існує причин.
Доторкнись до грудей: чуєш, серце готове спинитись
лиш за руки твої, що ворота відкрили у рай.
Як свіча воскова, я готова для тебе горіти,
тож міцніше мене у обіймах гарячих тримай.
Ніч спускається знов на шовкові мої простирадла, -
чи то тінь, чи то гріх: у коханні прозора межа.
Ти для мене до ніг сиплеш грона, - я тому так рада:
значить, більше тобі я ніколи не буду чужа.
Знаєш, чим мені подобаються Твої вірші:
в них є якесь цікаве поєднання двох протилежних особистостей. З одного боку така сильна, цілеспрямована людина, а з іншої сторони ніжна жінка, яка попри весь свій сильний характер потребує опіку, опору, сильне плече на яке можна покластися.
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Що ж я можу сказати - втрапив у 10тку, мабуть Тільки-от сильна ще не достатньо...
Тільки-от сильна ще не достатньо...
