Осіння ніч, заплакана дощами,
Із листя стеле килим у саду.
Дерева, заколисані вітрами,
Зустріли з сумом осінь золоту.
Замріяна мелодія із сну
Несе мене на крилах, ніби в казку.
У дні солодкі, давню ту весну,
Ночей п"янких І ніжну твою ласку.
Спадає з листя краплею сльоза,
Що серце омива в нічній тривозі.
Зникає ніч, як вранішня роса,
Зустрівши перший промінь на порозі.
Ти почекай!! Осінній ранок, не світай...
Ще дай мені натішитись думками.
Рожевих снів, прошу не забирай...
Як важко...Хіба вимовиш словами?..
Яка свіжість, у кожному мазку акварелі дихає любов, бринить осінніх барвів симфонія, мрійливісь і мелодійність!Такі сни бувають у закоханих."О синя даль! Осінній ранок, не світай...
Ще дай мені натішитись думками."Дуже! клас!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надюш,не люблю осінь...та після таких рядків,пронизаних красивою лірикою про цю пору року,прийдеться змінити своє ставлення.Дуже гарно написала,виклала красу осені, переплутану з притаманними їй - сумом,мелодією дощу і т.д.Відмінно! http://static.diary.ru/userdir/9/1/9/6/91967/2905099.jpg