- Що ти робиш?
-Прощаюсь з цим світом. Знаєш а з ним попрощатися набагато простіше ніж говорять.
Навіть простіше ніж з"їсти зіпсований M&Dems. Коли в ньому немає тебе світ схожий просто на сферу - кулю яку я створила, і якої так просто позбутися. Не кажи зараз, що я вічна, бо вічність здобудеться тільки після остаточної смерті. Можливо тільки так ми зможемо бути разом, адже потім не буде важливо хто ти, чи хто я. Для мене це особливо і зараз немає значення. Хто лев, а хто ягня, хто творець, а хто просто створений. Ці ярлики тільки для супермаркету зі зниженими цінами. Сонце палюче тому ти не врятуєш мене...Не зможеш...І я полечу десь далеко в квітучу долину, з великою кількість густого туману, щоб не бачити власних ніг, які будуть жалити гримучі змії...Мертвого вбити не можна, тому вони мені не зашкодять, не переживай... А потім сильний удар верне мене в нереальну реальність. З мене стікатиме зелена кров, а руки будуть напрочуд гнучкими.Навіть ти так не умієш.І тоді я стану невидимкою...Залишиться тільки слід від крейди і якась зелена,невизначена субстанція. Я не потраплю в пекло, хоча достойна тільки його. Не потраплю бо там занадто гаряче для тебе. Краще я залишусь десь тут - коло тебе і являтимусь тобі у снах з рожевими метеликами. Ой, вибач, я забула, що ти не спиш...І напевно не спав би, навіть якби міг. Тоді мабуть зустрінемось десь в Антарктиді...Коли побачиш сяйво-не бійся...Це я твоя тінь. Підійди і просто обніми мене. Я не відвернусь і не зникну.Навіть якщо твоє тихе серце знову закалатає. Ми покриємося білою пеленою на вічно. І тоді, мабуть, тільки тоді зможемо бути разом без усяких "але" і "не знаю".
Бувай, коханий, буду тебе чекати...
P.S. Прихопи сонячні окуляри...Кажуть білий колір сліпить...
