Вони зустрілись зовсім випадково. Коли з дерев зпадало золотисте листя, а краплі дрібного дощу падали на її руде волосся і ніжно виблискували... Коли вони зустрілися поглядами, вона зразу ж відчула як швидко, не попадаючи в ритм б"ється її тендітне серце, ...горять його темні очі... Він або не розумів нічого, або просто вдавав що не розуміє її почуттів.
Осінніми ночами, сповненими романтики, вони гуляли за ручки...І всі перехожі, ніби ходячи навшпиньки,боялися їм завадити своїм існуванням. Він і вона....Вони ніби щасливі...Але кругом брехня, непорозуміння, безвихідь, мовчання...страх. Страх, що одного дня він...вже такий дорогий і рідний...просто неозираючись мовчки піде...
Всі навколо сліпо вірили в їхнє щастя...не знаючи правди! Сліпо заздрили їхньому щастю...будучи в рожевих окулярах! .....Вони нічого не розуміли! Просто ходили і посміхалися, раділи, жили...
А вона в цей час лише існувала...Існувала лише завдяки їхнім прогулянкам, його очах, його темному волоссю, ніжному голосу, кумедним манерам... Це
існування поступово перетворювалося в маленьку цяточку, яку він помалу перестає помічати...
Вона плакала, мовчки кричала, писала про нього, говорила "люблю".....Все для нього, заради нього, про нього... А він просто черства падлюка, яка нічого не розуміє...або ж не хоче розуміти!
Як може настільки щира і чесна людина брехати? Брехати всім? Брехати їй? Брехати собі?...
А може вона все не так розуміє? Може він її кохає, але чогось боїться??....
То чого ж ти боїшся???? Скажи їй все як є! Не муч її! Благаю, не роби їй боляче!! Вона надто хороша, добра, тендітна ...щоб кожної ночі плакати в подушку, страждати...ЧЕРЕЗ ТЕБЕ!!...
Віку Ха
17.10.09p.
21:44
Для Катрусі і Ромка..
