Тиша нічна, лише тихо гойдає
Стомлена мати своє немовля.
Ніжно цілує його, пригортає,
Пестить, голубить кохане дитя.
„Спи, моя пташко, маленька людино,
Спи, біля тебе матуся твоя...
Спи, засинай і тоді я спочину...” –
Тихо схилившись у сон порина.
Ніч огорнула усе: ліс і поле,
Дерева, будинки, - усе засина.
Тільки блукає по вулицях Доля,
В кожне віконце вона загляда.
Прийшла і до того щасливого дому,
Де тихо заснули і мати й дитя.
Нечутно ввійшла, усміхнувшись, й потому
погладила міцно заснуле маля.
Вхопила на руки, почала гойдати,
Цілує і пестить, і гладить дитя:
„Ти щастям сповите, щаслива і мати,
і батько щасливий, я – доля твоя!”
Дуже красивий вірш! Зачипає струни душі! Дуже хотіла б поїхати в Івано-Франківськ. Але якби знати раніше. Скажіть будь-ласка, а як можливо дізнаватись про наступні зустрічі, тільки заздалегідь! Буду вдячна, якщо отримаю відповідь.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Свої заходи ми завжди анонсуємо тут на сторінках сайту. Залиште мені свій номер телефону, і я повідомлю Вас особисто про наступний захід, як тільки він буде запланований.
Дякую за відгук і бажання долучитись "Об'єднаних словом".
Оценка поэта: 5 Хай посміхається Доля Тобі і Твоїм діточкам!
Цей вірш переповнений Твоєю щирою материнською ніжністю.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти знаєш, вірш цей давній, написаний ще до того, як я стала мамою. Навіть сумнівалася, чи варто друкувати, здавався надто недосконалим, а стільки хороших відгуків отримала. Хоч на ПМ розібрали б по кісточках.