Вона щоразу лягала спати зі сльозима на очах... Вона щоразу прокидалася з усмішкою на обличчі... Кожен новий день дарував їй надію. На що? Знає лише вона. Вона свято вірила в те, але з кожним днем зневірялася все більше й більше. Вона кілька сотень раз перечитувала його смс, магічним поглядом дивилася на його номер в телефонній книзі. Але він не дзвонив... Вона ніколи його не бачила, але в її уяві він постав таким, який є насправді. Він завдав їй багато болю, не усвідомлюючи цього. Він писав їй, що вона цікава, але більше не звонив... Він не вважав за необхідность їй дзвонити.А вона чекала...мучилсь... Пізніше вона зрозуміла, що марно чекати. Вона лягала спати з усмішкою на обличчі, з думкою про нього, з думкою про те, що він прийде у вісні. Вона прокидалася зі сльозима на очах, бо він не прийшов...Вона жила ним, дихала ним. Але потім почала задихатись, бо він віддалявся, зникав. І з кожним днем все далі й далі...(Вона-це Я, а він - це ти. Хто цей "ти", знає лише вона...)
