Усе було, й до нас були поети.
Усе цвіло, і дихала весна.
Моменти ці та спогади моментів
У головах мільйонів ще луна.
На вістрі маятника, в світлі днів забутих,
В душі оголеній і сповненій надій,
Чистіші неба — погляди розкуті,
Світліші сонця — промені із мрій.
Усе було і має тут лишитись!
Відкрите Небу до останніх снів.
Розплющи очі, мандрівнику джунглів:
Усе, що є, залишиться повік!
А якщо ні й судилося згоріти,
Щоб потім повернутись до життя!
В єдинім русі, у палкім пориві
Колись зіллються тіло і душа.
