З. А. Намуйлик
Прописана юність у Львові по вулиці Пушкіна,
хоча в тій місцині вже й назви такої нема.
Ах, по́други наші! Чи встигли ви стать Попелюшками
до того як снігом пройшлася по скронях зима?
Які діалоги під західним небом точилися!
Як мало уваги тоді приділяли майну!
Ті мирні часи́ ми сповна цінувати навчилися —
біда, що запізно — коли вже і потяг майнув.
Не за́вжди та юність рожевими фарбами гра́є вся —
когось розлучає, когось — у долонях несе...
Чи знать ми могли, як планида щасливих цурається?
Були ж бо наївні, були ж бо невинні — і все.
Стікали роки́ крізь буденного мороку плі́сняву,
лишали на пам'ять хіба що студентський альбом,
де зно́ву ми — юні, пов'язані щемною піснею,
потужними узами, щедрістю й щирим теплом!
Котись, наш візок, у тандемі з запряженим коником,
де воля блукає, де в полі тихенько сніжить,
де час деренчить під дугою розтрісканим дзвоником
і так відчайдушно, так жадібно хочеться жить!
---
