Здаватись стало, що я вже не та,
Лице у зморшках, побіліли коси,
Минають роки, йдуть кудись літа,
Хоча під ноги все ті ж самі роси.
Та все ж не та, бо не стрімка хода,
Улюблені плаття висять без діла,
Так часто спогад мрії воскрешав
Та що ж ті мрії - як підводить тіло.
Невже і справді все в житті не те,
Мій соловей іншим пісні співає,
Пісні колишні - добре пам'ятаю,
Все в споминах моїх не заросте.
А інколи, ще й смуток та сльоза
І так душа без голосу голосить,
Все проминуло - вже не молода,
А моє серце так поезій просить.
Ще серце вірить як мине зима,
В озерах втопить небо очі сині,
І сивини, що в косах - вже нема,
Я в юних мріях до небес полину.
Галина Грицина.
