Дощить, бо пізня осінь на порозі,
І темрява гарцює за вікном.
Розтанули меди за сивим рогом,
А світло викрав карлик-гном.
Ні! Це не казка, потрусили сажу,
Щоби мовчали в темних погребах,
Щоби забули, як ще сонце пряжить,
І чули безкінечне те "бабах"!
А страх, щоби пронизував, тривожив,
Але стійкі ми: світло у душі.
І цю пітьму розвіяти спроможні,
Бо воля - основний тепер рушій.
