ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
На стежку осипає сум червоний.
З підвіртяного боку зовсім лисий.
І не шукають в нім поживи оси.
А він мене щоранку тихо просить:
Ти не спіши, поласуй барбарисом ...
