Є свій магічний простір у душі,
Вітри емоцій в ній, розрад дощі...
Шквал хвиль без берегів - душа людини,
Без слів до іншої невпинно лине.
У Всесвіті для душ є простір свій,
А метушні щоденний буревій
Обхопює їх різними
вітрами,
То в радощі штовхаючи, то в драми.
Перетинаються, а то і ні
Ці душі в просторі, немов у сні.
Зустрінуться й не мають гадки зовсім
Чому не зводила їх доля досі...
Можливо й ні до чого зустріч ця?
А раптом, варто йти вже до кінця?!
А то воно й по-іншому буває...
Ми душу рідну легко відпускаєм...
Скажено метушня долає та,
Питаємо себе: Чому хреста
Несе душа самотності роками?
Керовані ці зустрічі не нами...
У просторі гучному душ усіх
Любов шукає рідних двох своїх...