Ти увійшла в двері мого життя,
І встиг вже звикнутись з думкою я,
Що ти — саме та, яка завжди там була,
Бо відчувалась настільки своя,
Що вся тривога вмить відійшла,
Ставши тим спокоєм, якого шукав я.
Проте ця картина була тільки моя —
На твоїй мене вже давно нема.
Ти вибачилась і непомітно пішла,
Залишившись просто досвідом життя,
Щоб повірив, що душа моя ще жива.
