Білявкою завжди себе вдавала,
аби в оману інших завести.
Така собі підступності навала,
де зброєю – палаючі мости…
Купалася у міріадах іскор,
впивалася удаваним жалем,
але в її душі лунало диско
і відгомін розрулених дилем!
Ішла по душах вивіреним кроком,
по долях інших, згорених серцях,
але минули молодості роки,
життя все розіклало по місцях…
Уже вінчає день самотній вечір,
«тепер» – без жалю меле часу млин,
здригаються усе частіше плечі,
а мед здається гірше за полин.
Нічого не буває просто так.
26.09.2025
