Білявкою завжди себе вдавала,
аби в оману інших завести.
Така собі підступності навала,
де зброєю – палаючі мости…
Купалася у міріадах іскор,
впивалася удаваним жалем,
та у вухах її лунало диско
і відгомін розрулених дилем!
Ішла по долях вивіреним кроком,
по душах інших, згорених серцях…
Але минули молодості роки,
все опинилось на своїх місцях.
Уже вінчає день самотній вечір,
без жалю меле «нині» часу млин,
здригаються усе частіше плечі
і мед здається гірше за полин.
Чому життя полинуло навспак?
Нічого не буває просто так.
26.09.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2025
автор: Олександр Мачула