Теракотове слоненя
І бузкові гіпопотами.
Мої пів-дня - чужі пів-дня,
Звідси, власне, старі й нові шрами.
Пінгвіни і русалки,
Сервіз із порцеляни.
Всі найпотужніші гадалки
Не розгадають мої внутрішні стани.
Під завалами люди,
Над завалами душі,
Крики болю, їх чути всюди,
Найстрашніше місце на суші.
Рожевий ведмедик,
Лижі з балкону.
Я точно не неврастеник,
Мене точно не повертали з полону.
Я - прозора людина,
Я - тінь дитячих тіл,
Налякана насмерть тварина,
Я - правило двох стін...
Теракотове слоненя
І бузкові гіпопотами.
У мене немає звання.
Я - смерть. Я - пагорби з хрестами...
Душі, незримі і вічні,
Тіла, зниклі й оплакані.
Страх - все що залишилось в потойбіччі,
Бо тут його їдять на сніданок, сонні, але не налякані...
