Рожеве листя крізь роки,
Хоч горне сходом сонця вітер,
На кроки сакури тендітні
Несхожий зовсім світ людський.
Щоб пити краплю дощову,
Здійматись в небо вишня мусить,
Нехай гарячий вітер сушить
Вишневий цвіт, як покрову.
В дівочій вроді чарівній
Своєю тихою ходою,
Над сакуроОвою водою
Вона розквітне навесні.
Коли людина ловить час,
Не поспішає вишня зовсім,
Бо знає, знов приходить осінь
На Землю не в останній раз.
Розкаже сакура, що мить
Проходить не завжди даремно,
Якщо одну хвилинку чемно,
У мудрім спокої прожить.
А ті, хто зірве їй красу,
Та розгойдає ніжні віти –
Вони, немов бентежні діти,
Не мають гідного часу.
Бентежність їх, безсилу лють,
Гаряче сонце покарає,
А вічна сакура здолає,
Краси та спокою, свій путь.
Олександр Сичов
