Зламалася. Хіба не зрозумів? –
Байдужість – то найтяжче покарання.
Ти не мене давно колись зустрів,
І не мені віддав своє кохання.
Відкриюся: вже черствіє душа.
Слова і усміх... Дотик несміливий –
Цю мить утримать пам’ять поспіша.
Який ти теплий і який дбайливий!
І мариться: не дотик палких уст –
Рука і очі, сповнені кохання.
Та залишається одна-єдина зуст-
річ.
Нащо це мені випробування?!
2001.
Із добірки "Брабантське мереживо".
