Мій світ нестерпний морок,
Вічність у який застигла пітьма,
Серце в якому тільки холод,
Моя подруга опівнічна імла...
Я відчуваю запах страху твій,
Відкорковуючи життя, як пляшку вина,
Упиваючись нектаром чужих мрій,
Повертаюсь в свій дім де лише вина...
О, небесні творіння нічні, о, зорі...
Я почув музику, що пройняла мене...
І там побачив її печаль, її срібні сльози,
І відчув біль у серці, що не мине...
Скрипка співала в її руках сонету пітьмі,
Місяць її цілував блідим світлом,
Щось прокидалось, розгоралось в мені,
Моє крижане серце розтопила та іскра...
І ми літали, кажан і метелик...
Твоя усмішка була моїм сонцем...
Наш світ був таким простим, веселим...
Я не хотів чекати, коли нас чорна вуаль огорне...
Прощай мій ангел, я згораю...
Ті звуки скрипки освітили мою пустоту...
Сьогодні я вперше сонце вітаю...
Посміхаючись, самотньою лишу свою німоту...
Ця фантастичність матеріальна: негатив трансформується в позитив.Гарна образність і опис процесу.Сколихнули! 
Подобається! Гарно і образно! 
