Літа молоді, як ті журавлі, відлетіли,
Залишивши право на спогад.
Я по мокрій землі, по зів'ялій траві
Йду до тебе, щоб згадати твій погляд.
А життя все біжить, як бурхлива ріка,
Забираючи знову найкращих.
А тим, хто ще вижив, доживати віка
В забутих людьми, закинутих хащах.
Так тихо навколо, лиш вітер свистить
У вухах моїх, мов у вітрянім полі.
І свічка моя теж колись догорить,
Душа моя в небо злетить поневолі.
Залишиться крихта в кістках ДНК,
І напис невтішний на стелі.
А воля так близько, здається, була,
Та зникла вона, мов міраж у пустелі.
