Вересневий день приймав яскравість райдужного, західного сонця. Посеред району «старого міста», чудовий маєток, тонув у золотому цвіті. За двометровим парканом із сітки, в садку, довгі тіні лягають на дерева і на виноградну лозу зі стиглими гронами. Біля жовто - зелених ягід, у намаганні присісти, літають оси та раптовий, поривчастий вітер завадить їм це зробити. Шелест розкуйовдженого листя, їх ніби захища, відштовхує від нав’язливих, непроханих гостей.
Кілька днів поспіль, Карим ходить вздовж паркану, слідить, в який час додому повертається Софія. Навчання в інституті закінчується о шістнадцятій годині, трамваєм їхати з півгодини, то ж треба почекати кілька хвилин і вона має з’явитися, роздумував він.
*
Від своїх батьків, часто чув розмови, що він хлопець - « не промах», вибере дівчину розумну, славну та заможну. Йому минуло двадцять чотири роки, можливо на інтрижках вже пора зупинитися. Достатньо нагулявся.Час приглядатися до якоїсь дівчини, а щодо кохання, то воно, звичайно прийде пізніше.
Одного разу в трамваї, він помітив її з тубусом і ноутбуком. Вертілась думка - побачити б обличчя, очі, на зріст трохи замала, але мені підійде. Роздумував, ніби якусь річ вибирав на базарі. Не втративши нагоди, зробив кілька кроків, вже стояв спиною до неї, озирнувся. На щастя вона дивилася у вікно, на нього не звернула уваги. Бо якби помітила, мабуть би почервоніла, к троянда. Його чорні очі впилися в її миле личко, доволі вражений її красою, кліпав очима. Яка ж гарненька, очі - волошки, на ній дорогі, модні джинси, синій светр , ідеально укладено біляве волосся стрижки. Він ледь не крикнув – О, і я білявий, маємо схожість, це вже добре. Його будинок на околиці, але в цей день йшов за нею, дізнався, де живе вона. У намаганні, щоби ще щось про неї дізнатися, весь вихідний день, чатував під високою залізною брамою воріт. Пошкодував, що має зріст сто вісімдесят сантиметрів, не видно що за ворітьми, треба було побільше їсти, іще б трохи підріс, тоді б менше витратив часу. Дізнавшись, що є мати і напевно біля автівки, займався ремонтом батько. Чув брязкіт залізяччя та бурчання, що треба придбати нові запчастини. Мабуть одна в батьків, зробив висновок - мені таку і треба. Матимуть єдиного зятя, значить будуть поважати, годити, а прийде час, стану заможним господарем.
У батьків Карима, на базарі є приватний невеликий, м’ясний магазин. За три кілометра від міста є дача. Вони по селах купують підсвинків, бичків, підгодовують їх, через кілька місяців ріжуть на продаж. Хлопець закінчив бухгалтерські курси, займався лише паперами. Найманим робітникам, які працюють на дачі та в магазині видає зарплату. Єдиного, люблячого сина іншою роботою не обтяжують, бідкаються про майбутнє, щоби не перевтомлювався і завжди жив у достатку.
*
По стежці вздовж парканів, швидкою ходою йшла дівчина. Вона не вперше, здаля бачить чоловіка з довгими ногами. Він їх так закидає, чомусь їй нагадує ходу страусів. Всупереч бажанню, від побаченого усміхається.Та цього разу він не зник, як було раніше, чекав на неї,
- Софіє! Тебе можна на пару хвилин?
Його дзьобата форма носа і розріз вузьких карих очей, миттєво погіршує настрій. Одна втіха, до своїх воріт, залишилося пройти два обійстя, не варто чогось боятися, відразу заспокоїла себе.
- А ми що знайомі?
- Ну, скажімо майже. Твоє ім’я, я почув від твоїх батьків. До речі, невже ти мене в трамваї не помітила? Я ж був кілька раз поряд, спостерігав за тобою, любувався оченятами, милим личком, витонченим станом.
- Чекай - чекай…ти улесливий до слів, я так здивована відразу перейшов на «ти», хіба наші дороги десь та колись перепліталися?
- Та ну… про що мова? В якому віці ти живеш?! Оці старі звички мене шокують. Запам’ятай, я вважаю їх не прийнятними.
Вона ж миттєво насмілилась заперечити,
- Але ж це ти так вважаєш. А ти звернувся до мене. Принаймні хоча б перший раз уважив, звернувся так, як годиться, не зганьбився. Тож я подивилася на тебе, як кажуть взяла приклад, теж так звертаюсь.
- О! А ти міцний горішок. Дай мені час, пізнаєш краще, побачиш, як я вмію поважати. Та і загалом, про це досить, не варто витрачати час. Переключись на інше. Краще давай прогуляємося по набережній, річка, Південний Буг, ввечері особливо красива.
При такому, емоційному спілкуванні, вони непомітно дійшли до її обійстя. Зненацька, вона різко розвернулася до нього, її щоки покрилися рум’янцем, випалила,
- Гадаю, я й так тобі багато часу уділила, тобто так званому знайомству. Мене не чекай, я нікуди не йду.
На якусь мить вн зашарівся, тільки й встиг сказати,
- Мене звати Каримом.
Вона зникла…із - за брами, він почув жіночий голос,
- О, ти вже є доню, пішли в літню кухню, я котлет посмажила.
Він важко переводить подих, йдучи до зупинки трамваю, тихо,
- Я би теж скуштував котлет, задобрив душу, жаль, навіть у побаченні відмовила. Та нічого, ще побачимо чия візьме.
*
Весь робочий тиждень, неподалік від обійстя, Карим чекав її після навчання. Вибачився за настирливість, запропонував зустрічатися.
Дівоче серце не камінь, інколи й вибачить, а інколи й пошкодує.
Від річки віє прохолодою… сяйво нічних ліхтарів освітлює течію. Вода По воді помітно блиск, вона переливається, то синіми, то зеленими відтінками. Карим розповідає деякі моменти із свого дитинства, про сімейне життя. Вона ж чує лише якісь фрази, думками літає десь далеко, про свої проекти. Бажала дізнатися про світову архітектуру.
Це ж її останній рік навчання, сподівається працювати над новобудовами рідного міста. Його намагання частіше зустрічатися інколи дратує та іншим разом їй ввечері хочеться пройтися, подихати свіжим повітрям, слухати його веселі історії. Ніби й звикла до його зовнішності і очі вже не такі колючі та вкотре задумується - цікаво, а як він поводиться в оточенні людей, як спілкується? Адже вражало, що майже місяць зустрічей, а ні разу не запропонував зайти в кав’ярню випити кави. Вже не кажучи, щодо квітів, чи пригостив би якоюсь дешевою цукеркою, але ж цього не було. Якось при прогулянці, він запропонував знайти момент, щоб познайомила з батьками. А згодом, мав намір її запросити на сімейну вечерю.
- Ні - ні, ще зарано,- категорично заперечила вона.
Думок осиний рій - куди поспішати? Знайомство? Ото вже швидкий, як помело. Попереду кар’єра, а вже потім заміжжя. Та й треба краще пізнати людину. Йому не терпиться? Мене це зовсім не бентежить, ще поряд пройтися, прогулятися, поспілкуватися, це можна допустити та для всього іншого потрібно багато часу.
Щоб нарешті вирішити, як поводитися далі, вона проговорилася, що їх машина на ремонті, а їй завтра треба поїхати на базар, купити продукти.
На базарі досить людно… Софія підійшла купити домашнього сиру та сметани. Карим сміливо, взяв шматок сиру, кинув собі в рот,
- На смак нічого, але сухуватий, не вартий таких грошей.
Вона поспішила сказати,
- Іще ж сметани треба взяти….
Та він, не озираючись вже пішов. За мить, стояв біля іншої продавчині, смакував сир. Їй було трохи ніяково, вибачилася, пішла за ним.
- Ну от, оцей підійде, - кидає на неї роздратований погляд,
- Я розбираюся в смакові, в жирності. Та тут все дешевше, скуштуй і розраховуйся. А я йду до риби, гляну який вибір та в яку ціну.
Продавчиня в брезентовому фартусі, по якому стікає вода, з пластмасової ємності, двома руками ловить і показує йому, то одного, то іншого товстолоба. У відпровідь він крутить головою,
- Ні - ні і цей ні. Ану поверніть мені брюхом. Так, нам підійце оцей, то ми в ціні зійшлися?
Вона криво посміхнулася, двигнула плечима,
- Та нехай вже буде по - вашому, давайте триста гривень.
Софія, злегка почервонівши від його поведінки, подала гроші,
- Дуже дякуємо.
Вони йшли посеред рядів, він у пакеті ніс рибу,
- Ну, що скажеш? Я вмію торгуватися?
- Скажу відверто, ти надто прискіпливий. Скільки часу та продавчиня тримала руки в холодній воді, варто було пожаліти і…
Його очі звузилися, блиски, ніби вогняні стріли на якусь мить заставили її завмерти, не дав договорить, сказав зухвало,
- Хоче гроші, нехай терпить. Щодо грошей, знай, я не марнотрат.
Софію пройняв холод, напевно з ним сперечатися марно, подумала вона і все ж запропонувала,
- Мені ще треба… в оцей, м’ясний магазин, давай зайдемо.
Карим при відчинив двері, за прилавком помітив батька,зупинився,
- Ти вже краще, тут сама вибери, я почекаю.
Щоб не помітив батько, він відійшов від вікна. Вирішив, якщо ж така примхлива, не погодилася на знайомство, то не варто поспішати.
По дорозі до зупинки трамваю, відчувається приємний запах кави. Усміхнувшись, вона повернула голову, де продавали напій. Запропонувала випити. Кариму. У відповідь, він знервовано розгойдав пакет з рибою,
- Ти, що проголодалась, чи може не снідала? Що в животику шкварчить? В кіосках вона дорожче коштує. Може вдома вип’єш, я не любитель кави.
Їй хотілося крикнути - Ти ж скнара! Але озирнувшись, помітила, що багато людей, змовчала.За кілька хвилин, насолоджувалася кавою, утихомирила свою емоційність.
Її збісила його поведінка. Він навіть не запропонував розрахуватися за каву. Від розчарованості, по дорозі додому весь час мовчала. Від думок, здавалося трісне голова - і він хоче знайомства з батьками? Нахабне, жадібне створіння, ото комусь попадуться сльози.
Біля обійстя, мати про щось розмовляла із сусідкою, помітивши доньку, поспішила,
- Добре - добре, я йому скажу. І зникає за хвірткою.
Софія забрала в Карима пакет з рибою, сухо звернулася,
- Я тебе трохи завантажила, дякую, що допоміг, приділив мені час.
- То я завтра зателефоную, прогуляємося…
Її бажання, якби найшвидше зникнув з очей, дивлячись у сторону, тихо,
- Я сама тобі зателефоную, маю закінчити новий проект, для креслення потрібно багато часу.
Він усміхнувшись, нахилився до неї,
- Може хоч сьогодні, я заробив поцілунок в щічку.?
Вона відразу відхилилась.
- Ну все, гаразд, я терплячий, бувай!
*
Ввечері за столом, батько кілька раз зазирає в очі дружини, вказуює на доньку. Зрозумівши його мати запитала,
- Доню, бачимо ти ходиш на побачення. І хто цей хлопець, з інституту?
- Та ви цим не переймайтеся, я помітила ваші погляди.Сьогодні він іще був зі мною та завтра, сюди дорогу забуде.
Батькове обличчя стало помітно серйозним,
- Ох, жінки, я вас не розумію. Ходите на побачення, хочете щоб приділяли увагу, час. Навіть у чомусь допомогали, а потім ні з того ні з сього – сюди дорогу забуде.
Обличчя Софії миттєво почервоніло,
- Тату! Він скнара!
Мати втягнула голову у плечі, як той слимак у власну мушлю, відчувала, що без суперечки не обійдеться.
- Доню такі звинувачення?! Ти мене дивуєш, можливо ти його мало знаєш, а може він просто економний? А для сім’ї, це просто прекрасно.
- Тату, ти мене хоч раз бачив з квітами? Чи окрім прогулянок десь була? Чи додому принесла якусь цукерку, чи навіть дешеву шоколадку, пригостила вас, чи похвалилась, що це він приніс?
Батькові було дивно чути, все ж хитнув головою,
- Я всього не знаю, мабуть для цього є якісь причини.
- Ось тут і є вся причина, бо він просто скнара.
Мати зазирнула на дочку,
- О! Ти доню, мені нагадала, про цукерки барбарис, якими твій тато щоразу пригощав при побаченні.
Батько схилив голову, весело,
- А про шоколадні на свято, що забула?
- Та то ж було рідко, але все пам’ятаю. Одного разу, з побачення прийшла додому, край уст в шоколаді, а мама каже, чи з розуму зійшла? Чи годиться дівці помадою користуватися та ще такою темною.
Батько засміявся,
- Бачиш, а мені не розказала.
Мати обійняла доньку,
- Та тобі видніше. Хоча подумай, може просто ти з ним проводиш мало часу, зарано зробила висновки….
- Мамо, я що схожа на бабу ягу, боюся залишитися в дівках? Знаєте, коли я побачила його вперше, в мене відразу було відчуття - зректися, Та мабуть, його наполегливість змінила мою думку. На даний момент маю мрію досягти задуманого. А вже згодом мати серйозні відносини. То тільки з тим, якого варта я сама. Думаю моя доля не примхлива і на весілля прийде час.
На ранок, за вікном хлюпотів дощ, як вчасно, роздумує Софія. На кілька днів він заспокоїться, не буде турбувати, запрошувати на побачення. Їй би хотілося все сказати в очі, але ж це буде жорстко. Зненацька, його дзвінок перервав роздуми.
- Привіт! Ти бачиш яка погода, може я просто прийду, вип’ємо чаю, нарешті познайомлюся з твоїми батьками?
- Ні - ні, що ти….у мене завал, маю нову ідею. Треба дещо переробити, то ж зо три дні навіть і не дзвони.
- Як жалко, але я поступливий, як скажеш так і буде.
*
Суботній ранок… Софія на базарі, в магазині купила м’яса. Із підсобки почула голос Карима. Приказним тоном,
- Олеже, це сьогодні продай. Все те, що в кориті поклади в холодильник, на продаж пустиш завтра, нові цінники я написав. Все дорожчає, то чого ми маємо продавати по старим цінам. Ну все, я пішов, папа!
Вона, немов миша, вишмигнула з магазину, здаля, все ж озирнулася. Біля магазину, Карим спілкувався з двома чоловіками середнього віку.
Думки подібні бурі – То це і є його магазин! Бач, ото скнара, тому й послав мене саму м’ясо придбати! Копійчана душа - що ще можна сказати про такого. Чим багатша людина, тим скупіша й скритніша.
Невдовзі, її потурбував його дзвінок. Сердито натиснула на червону кнопку, тихо,
- О, яке ж це лицемірство! Таких терпіть не можу! Лізе в душу безболісно, наче п’явка та після спілкування, пізнання, так неприємно, аж гидко.
Стежка злегка вкрита барвистим листям. Яке час від часу здригається від помірного вітру. Хоч і сонячний день та осіння прохолода пестить обличчя, нагадує про приближення зими. Софія примружує очі, втихомирює свої емоції, вже задоволена побаченим, усміхається.
На порозі зустрічає мати. Сонячна усмішка Софії, теплий погляд привертає увагу, мати весело,
- Ну все купила !? Якби не моє день народження, я б тебе по м’ясо не послала. Думаю, наразі може захочеш зробити нам сюрприз, познайомиш з Каримом.
- Ні мамо, я як ніколи, сьогодні впевнена у своєму рішенні. На базарі бачила Карима. Подробиці не важливі, основне, що я про нього думала, тільки підтвердилося. Таким, як він тільки й підходить слово скнара. Сьогодні сама до нього передзвоню і попрошу, щоб більше мене ніколи не турбував. Мамо, не журися, ми з ним зовсім різні. Не до душі він мені, тому й не варто витрачати час. У свої двадцять два, я пізнала хто такий скнара. Життя продовжується і це основне. Попереду, ще довгий шлях, думаю моя доля буде щаслива і ви з батьком маєте це прийняти.
2024
ID:
1036950
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.04.2025 18:39:21
© дата внесення змiн: 05.05.2025 17:39:03
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Жаль мені дічат, які кидаються в обійми таким карімам! Слава Богу, що Софію Всевишній наділив розумом і вона буде щаслива зі справжнім чоловіком, а не з цим слимаком! Повчальний, життєвий твір, Ніночко!
