Кличе місяць дитинство поета надвір
У колиску, плющами повиту.
Та виходить за двері безжалісний звір
І ховається в ніч соковиту.
Де знаходить примара натхнення собі,
Щоби звабити пристрасним виєм?
Може, замість вина пив настояний біль
Із тієї, що лагідно виїв?
Ніч за ніччю бурхливе життя промайне,
Та й розтане, неначе крижинка,
І людина у чорному знайде мене
На підлозі знайомого шинку.
Як мотузкою фатум торкнеться мене,
Мимохідь завітавши до шинку.
