Побудувавши світ наш на довірі,
Ти довіряєш все з свого ковша,
І навіть вітер в золотому вирі
Шепоче ніжно: "Це твоя душа".
Ти наливаєш світлом мої ранки,
Зігрієш поглядом крізь сніг і лід.
Твоя любов — мов літні сонця танки,
Що творять в серці мій новий завіт.
І я тримаю ніжність в кожнім слові,
Щоб не розбити світ твого тепла.
Бо все, що в нас — на вістрі рівноваги,
Де віра — ключ, а щирість — це веслА.
