Чорне сонце спалює до тла
те, що багне світла і нескори.
Сіється над вічністю зола,
з неї постають німі потвори.
З неї проростають чорні шви
і стинають істинам голівки.
Ширшають і глибшають рови!
І міліють, і міліють ріки...
Там, де розкошує чорнота,
там, де розростається огуда,
не рятує сонце й висота,
віра не латає більше груди...
9.04.24 р.
