У пору ту, коли він наступає,
За обрій ясне сонце вже сідає.
Від нас він день в минуле проводжає,
Натомість ніч гостинно зустрічає.
Адже це час, як не пішла ще днина
І не настала ще нічна година.
Він завжди добре власне місце знає.
Між днем і ніччю він його займає.
Було так із початку, є донині
Й того вже не змінити ввік людині.
Хоча, як день чи ніч він не триває
Так довго, кривди він на них не має,
Адже він їх немовби розділяє
І кожному з них місце виділяє.
Якби не він із ранком, то би бились
Вони й тоді колись би разом злились,
Тоді ми не могли б їх відрізнити,
Тоді ми не могли б нормально жити:
Не знали би, коли лягати спати
Й коли нам з ліжок час уже вставати,
Коли слід на роботу нам збиратись
Й коли додому з неї повертатись…
Раніше взимку він до нас приходить,
Як кожен з нас назад час переводить.
Як влітку час вперед переведемо,
Пізніш до нього ми тоді прийде́мо.
Та в кожнім разі нам не оминути
Його, бо так повинно в світі бути.
Як з часом день від нас уже відходить,
На зміну він до нас усіх приходить.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2019
