Розплітає довгі коси
Нічка золота.
Її ясні, чисті роси
Змочують уста.
Сповиває, мов дитину,
Хмароньки малі
І рум’яную калину
В лузі, на гіллі.
Укриває вмить казково
Поле та садки.
Заспівала колискову −
Вздріли сон квітки.
Впала срібною зорею
В сни дітей, як цвіт,
І чарівністю своєю
Осліпила світ.
Євген Ковальчук, 14. 07. 2010
Чудово! 
