в конічному світлі прожектора,
подібному до гостроверхого мереживного шатра,
бачу якісь обличчя: то – напевно, музики.
дивний оркестр! на барабанах, я бачу, шкіра
чи то пташок, чи то казкових чоловічків.
вони – чоловічки – є злими: я бачу це зло в очах
маленького бородатого дядька з арфою,
що запалав ворожістю до мирного кротика-гнома,
а той заховався глибоко десь під горою кухвайок.
великий кіт, такий, як динозавр,
їхав до ліліпутії в темних злочинних справах.
світло стало кривавим, барабани гуркочуть зловісно,
віолончель свистить жалібно та пронизливо.
швидко запала ніч; струни на бас-гітарі
ослабли й зовсім провисли;
чоловічки стали повільними,
сонними, й закам'яніли.
згодом ми їх побачили
живими й здоровими: вони хихотіли,
гойдаючися на дверях, мов на старому дубі
strange orchestras, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=xTmuPqeJbZ4
