Не кори мене, зранений світе,
ні за відступ оцей, ні за біль...
Я б хотіла не все розуміти,
протинаючи день мимовіль.
Я б воліла не бачити кпину
над прекрасним і щиро святим,
коли ніж запихаючи в спину,
не жалкують ні хвилі за тим.
Я б воліла не відати торку
тої сталі, що збовтує грім,
віднайшовши на завтра відмовку
у безрадді, як оцет, їдкім.
Але ж ні, під високим склепінням
хмаровиння гарують вужі!
Руки навхрест складає сумління
на схололому тлі вітражів.
Не кори мене, зранена яво,
ні за згубу оцю, ні за ніч...
Зусебіч - бузувірства облава,
зусебіч, зусебіч, зусебіч...
30.06.21 р.
