Висить портрет твій на стіні,
Легка твоя усмішка.
Уздрів це промінь на вікні,
Задумався він трішки.
Злетів і сів на полотно,
Уважно роздивився.
Хоч бачив цей портрет давно,
На цей раз - розгубився.
Побачив усмішку нову,
Бо він мені всміхнувся.
Це все було, як на яву,
Немов ще й ворухнувся.
Пройшло вже літ немало,
А ти такий ще молодий.
Тебе так старість й не застала,
Завжди для мене ти живий...
Чому так боляче стається?
Що молодість, ще не пройшла,
А старості не дочекались? Світла пам'ять і царство небесне... А Вам, дорога Надюшко сили і терпіння, натхнення і удачі!