(iз циклу «ЛИСТ ДО ПО́ДРУГИ»)
М.: Схлипує ніченька зорями-слізьми.
Блиском тих крапель соло́ніє світ.
Чуєте, плаче Вкраїна за дітьми?
На́рід ж мовчить. Він «втомився» від бід.
Т.: Ловить Вкраїна озе́рець очима
Риси знайомі в обличчях нових:
Де ж він подівся - чорнявий хлопчина?
Десь заблукав на стежках світових?
М.: Стежка його вся прошита війною,
Кульми зрешечена в граді боїв.
Зречено вчиться «зустрітись з собою»,
Нині, вже вдруге, си душу «скроїв»...
Т: Знов на екрані зображення мами -
Чорна хустина, скорботні вуста...
Той, хто «втомився», міняє програму -
Серце байдуже, сутність пуста.
М.: «Що ж... хай так бу́де», - сказав він й підвівся,
Внутрішню тишу молитвою вкрив,
Ринувся в бій, недарма «ГРАДом» звався.
«Втомлених», вкотре, собою прикрив..
Т.: «Втомлених» справді дуже багато.
Їм лише хліба й видовищ давай.
Скраю стоять їхні душі і хати.
Осторонь тих, хто боронить свій край.
М.: ...Схлипує ніченька зорями-слізьми.
Блиском тих крапель соло́ніє світ.
Черствіють люди, зачинені клі́тьми,
В душах клепу́ть заіржа́вілий слід...
Марія Дребіт - Тамара Морошан
29.03.2021 Португалія
фото з нету
