Я біля річки присяду і тихо посижу,
порину у думки і сигарету прикурю.
Згадаю як купався тут я дітлахом,
і як стрибали з берега ми всі гуртом.
Дитячій радості тоді не було меж,
я плавати навчився і то вже був прогрес.
Потім з колгоспного поля кукурудзу крали,
і всі,що були діточки на вогні її тут випікали.
Такої смакоти я більш не смакував,
хоч і нераз ,вже дорослим її я випікав.
А як ниряли в річці,камінці шукали-
від сміху й крику навіть птахи втікали.
Багато чого я ще з тодішнього згадав,
і сумно стало так- хоч сльозу і непускав.
Та зятягнувши сильніше сигаретний дим,
я зрозумів-це ностальгія з дитинства це порив.
Порив,що завжди повинно так і бути-
хоч розумію,що дитинство не вернути.
Піднявшись і кінувши у річку камінець,
скажу собі-яж це робив,зроблю це знову,цеж не кінець.
Хоч десь в середині я добре розумію,
не повернуть нічого-та всеж маю надію.
З надією цією піду тихенько я додому,
а як то буде-невідомо це нікому.
