Між широких лугів, там де коні іржуть,
Стара липа стоїть одинока.
Тут вітри круглий рік, наче бджоли гудуть,
Білі хмари злітають високо.
Пахне медом смачним біля липи щодня,
Навіть в люту сніжну хуртовину.
Прив’язати тут можна з дороги коня,
Віднайти споришеву стежину.
А коли час приходить вона зацвіте,
Наче вулій сідає на липу.
Одягає красуня вбрання золоте,
Наче золото зверху хтось сипав.
Пр: Липо подільська – дерево роду,
Квітнеш у нашій душі.
Наче сестричка, пишна на вроду,
Ти, мов маяк у тиші.
