Святі дні, святі ночі.
Нам пророчили світло,
А просочився жах.
Заплямував усі стіни,
Пробив неміцний дах.
Жити важко було,
А вмирати - неохота.
Все одно за щось
Чіпляєшся.
Хай то буде сніг
Чи весняна земля.
Все можна пережити,
Та не все забудеш.
Вона принесла горнятко
Золота,
Заховай дитя, воно цінніше,
Ніж метал.
Я його викохала ще з утроби.
А ті, грубомові, вб'ють, як
Скажене цуценя.
Ні, я не могла прихистити,
Будинок, мов долоня,
Там нема де сховатися
І комасі.
Що більше, там Майстер живе.
Він розіпне його знову,
Хай помре належною
Смертю.
Надія не сподіється смерті,
Може, доля дарує випадок,
І опісля буде гарна історія нащадкам
На ніч.
Молися своєму Богові, а я попрошу в свого,
Чийсь має відповісти,
Хоча ваш зараз зайнятий більше.
Його ймення просякнуте стогоном
І таким болем,
Що сивіє волосся на скронях.
Все минулося,
Забувалося швидко,
Там - робота,
Там - побут,
Там - перевірити якісь зробленого.
І так було до кінця.
Смерть була повільною,
Нежорстокою,
Прийшла в золоті осені
Й кудись повела.
ID:
833987
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.04.2019 19:33:43
© дата внесення змiн: 30.04.2019 19:33:43
автор: Олена Ганько
Вкажіть причину вашої скарги
|
