А та, між нами панна, пречудова,
Нехай собі блукає між людей,
Вона прекрасна, ніжна і казкова,
Завжди ховалась в глибині твоїх очей …
Не проганяй її, коли прийде колись,
Схоче обняти за кохані плечі,
На неї щиру ти тоді не злись.
Вона не я. Боїться холоднечі.
Вона неначе кілька пелюсток,
Віддалася на волю вітру,
Підхопить їх якийсь листок і покружляє.
А я потім усе зітру.
Не злись. Вона вже не жива.
Це тільки спогад, списаний у вірші.
У неї теж якась своя душа,
Що дуже потребує тиші.
Чарівні,гарні душевні слова! 
