Що не кажіть, а жити стало краще,
Бо спів і сміх уже в других фарбах.
Тих змін не бачить лиш хіба ледаще,
Або таке, що літає як птах.
Тепер говориш сміло й без оглядки,
Про все, що в серці є і у душі.
Тай критикуєш верхи і порядки
Й живеш спокійно на своїй землі.
Ніхто тебе за слово не карає,
Ніхто не каже, як ти маєш жить.
Кого ти любиш, а кого картаєш,
Де маєш бути і кому служить.
Але чому ми є такі не дружні,
Не вмієм жити у одній сім"ї.
Хочемо бути знову все послушні,
І то найбільше тим, що є в Кремлі.
Невже вас ще ГУЛаги не навчили
Й обійми тих вірненьких братів,
Що вас за слово Господа душили,
А за свободу гнали, як рабів.
Отож просніться, друзі, від утоми,
Відкрийте очі на усі боки.
Не жийте в байці, як у лісі Гноми
І не чекайте світлої доби.
Беріть у руки всі діла й державні,
Разом будуйте потомкам наш Дім,
Щоби початки і ази ті славні
В віках росли і славились усім.
