Я забуваю ніжний погляд твій,
Що так проникливо манив до себе.
У пам’яті залишилася тінь
Від твого тіла й слів “не треба”.
Солодку посмішку стирає час,
Йому підвладна таких дій жорстокість.
Є ти і я, немає тільки нас –
Любов забрала тишу й спокій.
Ще безліч слів несказаних лишилось
Про безкінечно ніжні почуття мої.
Та щось таке вороже зупинило
Твої бажання із далеких мрій.
Ковтала біль, сльозами запивала,
В собі себе зламати не змогла.
Ненавиділа, але все ж кохала
І пам’ять про цілунки берегла.
Скільки ночей безсонних у безодню
Я віддала, і скільки ще віддам?
Дай відповідь моєму запитанню,
Хоча, мовчи, не знати нам
Як зустрічатимуть самотністю вокзали
І проводжатимуть вагони у метро,
Як гордо йтимуть ті, що про любов благали,
Але це все не помічатиме ніхто.
Я про любов благать не маю права,
Вона давно належить не мені.
Все, що змогла, усе тобі віддала,
Проте запізно дарувать вогні.
Не в силі поєднати ми життя –
Занадто різні і занадто горді.
Лиш прикро, що роки летять,
А ми лишаємось самотні...
01.10.2012
