Ти прочитай цей вірш при полум’ї свічі
Коли бокал вина у кро́ві розчиняється повільно
На мить закриєш очі неповторні ти свої
Й відчуєш моє серце, котре б’ється сильно- сильно...
Близька моя й далека не моя
Ні, це не жарт, не роль яку мов у театрі грають
Це є вогонь, котрий запалює серця
Хіба це мало, коли хоча б один кохає
Ти є постійно у моїх думках
Із сходом сонця, вдень, коли надходить вечір
Чекаю з нетерпінням опинитися в твоїх очах
Десь бути поруч, линути в віршах – вже звичні речі
Але так само перехоплює мій дух
Коли знов появився поруч із тобою
О дивовижна квітка, ніжність рук
Це ти мене наповнюєш любов’ю
Я не знайшов би сам яскравих стільки слів
Не міг би й про любов свою весь час писати
Це Твій вогонь мене натхненням наділив
Це Ти дала можливість так тебе кохати
Ти світлом появляєшся ярки́м, де б я не був
Приносить завжди радість та піднесення твоя поява
Як не старався би, всієї глибини так й не збагну
Але реальність це, а не моя уява
О квітко! Мила, недоторкана ….. моя
Пробач за недоречність слів, здається стримання не маю
Немов ранкова ти й вечірняя зоря
Пісні кохання хай у всесвіті повік тобі лунають!
