Ячать чаїні зграї,
Хвилясті водограї
Розпушують вітрила,
Торкають їхні крила.
Об’єднують потічки
Нестримні води річки,
Сповиті берегами,
Густими ясенами.
А хвилі баранцями
Воюють з камінцями,
Шукають в них коріння —
Нема для них прозріння.
Вилискують грайливо
І туляться пестливо
До ніг Анастасійки.
А то, неначе змійки,
Повзуть на дно, у річку,
Утворюючи стрічку.
А сонце їхні тіні
Висушує в спасінні.
