Місяць цілує тебе
Ніжно-преніжно в губи
Й тихий оазис кімнати,
Мов Віслу нічний Париж.
Квітнево-п'янка нірвана,
Не спиться тобі лиш люба.
-"Як мені можна спати,
Коли ти іще не спиш?"
Промені світла тускло,
Пнуться, немов ліани,
Поміж гардин пастельних,
Диво-нічних цвітінь.
Будить твоє:"коханий,
Так захотілось кави,
Тільки, як бачиш, піднятись
Зовсім не хочу, лінь".
Миттю мене скрипінням
Вже зустрічають двері,
Чашок давно монотонний,
Ніжно-легкий передзвін.
-'Цукру одну бажаєш,
до диво коффе-вечері?"
"Пізно тому відмовлюсь"-
Летить твоє навздогін.
Кілька хвилин й вертаю,
Там де зірок уламки,
Всю постіль мережать нашу,
Здається, ось-ось згориш,
Промені то салютом,
То, наче нічні гірлянди,
Кава твоя готова,
Та ти вже солодко спиш...
Захоплюєте з першого вірша, навіть з першого рядка 
