Зростаєм у ящиках з твердими стінами,
Очі щоночі у стелю впираєм.
Ось воно небо вапняне, побілене,
Мовчки у скроні нам страх заливає.
Ось воно світло в бетоні заковане
З кулі скляної впивається в нас.
Разом в коробці живем зачаровано,
Тихо й невпинно пливе для нас час.
Бродимо сенс віднайти намагаючись,
Тіло й свідомість наповнює втома.
В простір кубічний щодня повертаючись,
В'язнями вік доживаємо дома.
