Долоне світу, я - це перший сніг,
Народжений цілунком сліз і стужі,
Душа моя - п`янкі червоні ружі;
Вогонь у кризі квіткою застиг -
Заковує очей скляна байдужість.
Долоне світу, мій сумний танок -
Це сповідь полоненної пелюстки,
Що в прагненні оаз дісталась пустки;
Не гріє сяйво спалаху зірок -
Пробили серце зоряні галузки.
Долоне світу, ти мене прийми,
Тепло твоє приховує спасіння:
Розтане сніг, й душі п`янке тремтіння
В коханні знов воскресне між людьми -
З цілунку розпочне нове цвітіння.
Іринко, чудово! А от фінал треба допрацювати, бо незрозумілий. Можливо: "Єднанню двох сердець я стану тінню". Тоді буде ясність. Та я впевнена, що Ви справитесь краще.
Дякую, Світлано! Я переписувала його двічі - та все не те. Взавтра щось вигадаю, бо сьогодні "думалка" вже не хоче працювати Гарного Вам та натхненного вечора!