на пальці грушам
надихує весна
пору цвітіння й трепету
за невгамовність жилавого тіла
за п'яний біль пробудження від сну
скидає груша позаторішнє літо
і склянку п'є холодного дощу
останній злет немов останній подив
очей брунатно-воскових
на пальці грушам дихає у сповідь
лелечий крик розкритої весни
