Не хвилюйся за мене - я просто виплакую зиму,
Це дощами виходить із рани пекучої сіль.
Я ще трішки поплачу - і сонце у грудях нестиму,
Заспіваю веснянку, щоб став у танок березіль...
Ще хвилинку, будь ласка...я хочу побути слабкою,
Пригорнутись до неба і душу у нім віднайти...
І я знову зречуся престолу у Храмі Покою...
І я знов відбудую попалені вкотре мости...
Це весна, розумієш, - весна всі сніги розтопила,
Журавлями лоскоче ще сонний і зморений світ...
Щось свербить на спині - то мої прорізаються крила...
Щось тривожить мене... Мабуть, просто вже час у політ...
Не хвилюйся за мене - я сни непобачені плачу.
Ще хвилинку, будь ласка, - я знову себе віднайду...
Розумієш, весна - це час прощі, спокут і пробачень...
Дай хвилинку мені у моїм Гетсиманськім саду...
Ага. Добрий вірш. Пам'ятаю його. Фундаментальний такий, як єгипетські піраміди. Як вино багаторічної витримки. Головне, щоб там Іуда Іскаріот в саду не причаївся де небудь під оливками.Знав собака куди Христос ходить. Побути слабкою - значить відкритою, так. Для діалогу з Самим.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти все зрозумів до атома....
І діалог з Самим, іноді, ой як потрібен...
Ох, Любцю, як же ж ми скучили за твоїми чистими, щирими, талановитими і часто несподіваними сокровеннями! І оцінка "Сподобалось" говорить сама за себе!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Сергію Анатолієвичу, Ви просто єлей мені на душу вилили...