Немає вже нічого та радість із того,
Коли знов сльози гіркі, знов все падуть...
Чекаєш, чекає кохання земного,
А ці почуття лиш біль принесуть...
Чому ж тільки біль, було і кохання,
Присмачене полином, неправдою, обманом.
Було ж іще страждання і марне все чекання,
Та смуток блідих зір до місяця коханого...
Були ж іще і ночі, такі короткі ночі,
Що, як мить, майнули, були і вже нема...
Запам"ятались тільки, оті небесні очі,
Що ввібрали в себе, часточку тепла...
І посмішка весела і ніжна, і сумна
Що все в себе ввібрала, але без почуття...
Майнуло все, гайнуло, полинуло далеко,
У синє небо, в вирій, у слід, там де лелеки...
Що з того, що нічого, коли серце болить,
Мов зламане крило у того журавля...
Що не зміг злетіти і не злетить ніколи,
У нього як і в нас, немає майбуття...
! Спасибі щиро! 
