Зозуля сказала сестричці синиці:
- Яка ж заклопотана ти!
Годуєш пташат, а мені не годиться,
Бо я захищаю сади!
Я людям потрібна, вони дізнаються,
Чи довгим в них буде життя.
А ти все літаєш за кормом для діток,
Це й є все пташине буття?
У відповідь мовила пташка зозулі:
- Можливо, ти, сестро, права!
Але пам'ятай: піклування про діток –
Це справа важка недарма!
Ти іноді чиниш негідно, як люди, –
Пташат підкидаєш у гнізда до інших птахів,
Вони ж, голопуцьки, ніколи не взнають
Нічого про рідних батьків!
Отож пам'ятай, заклопотана жінко,
Що рідне для тебе дитя,
Якщо його кинеш, тебе не впізнає.
До зради нема вороття!
