Олі Вітковській
Наша дружба вірна межі не зазнає,
І розлука навіть нас не роз’єднає.
Заблистиш росою поки сходить сонце.
Вітром пронесешся, стукниш у віконце.
Хто ж судити буде, що різняться роки?
Нам життеве русло об’єднало кроки.
У тобі ще змалку щедрість проростала,
Стільки в житті горя та лиха зазнала.
Витру твої сльози і жалю не буде.
Хай ніхто не бачить і хай не осуде.
Я тобі дарую квіточки ранкові,
Знай, нема, подруго, розлук без любові.
