Бувають дні-здається сонце згасло
і вже ніколи більше не зійде.
Та ранок настає-проміння тепле
зігріє землю і біда мине.
Бувають дні-здається небо впало.
Безодня чорна тягне в глибину.
Та час проходить-знову небо синє.
Не розірвало душу.Я живу.
Бувають дні-здається серце стало.
Завмерло і не стукає уже.
І квіти літом в квітнику померзли.
І трави пожовтіли на весні.
І дощ мов сльози заливає землю.
І хмари-чорні змії в вишині.
Не знаєш коли біль тебе покине.
Здається сниться сон страшний тобі.
Бувають дні...Та краще б їх не було.
Нехай би менше літ я прожила.
Без горя і біди,без сліз солоних.
Щоб викреслила доля їх з життя.
Та біль шліфує душу як каміння.
Вода що пада дірку просвердлить.
Людиною не станеш і не будеш
коли не знаєш горе як гірчить.
