Метелика останній політ
Неповторний, як, завжди, вражає
До цього в нього не було падінь
Це вперше і востаннє.
Його ще підтримували вітри,
Коли падав вниз, як листя зів'яле
Небесна гладка далечінь
Торкалась сонцем ласкавим.
Тепер й вже він прикутий до землі
Міцним сном, не кайданами
Трава поховала в собі
І вічну колискову співає.
Безтурботно метелик спить
Його барви ще досі яскраві
День хилиться на ніч
Ніч свого часу чекає.
